День пам'яті та перемоги над нацизмом: нова парадигма

29 травня 2023 року Верховна Рада встановила восьме травня Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Цьогоріч українці вперше відзначають цей день так, як в усіх європейських країнах. У ранковому етері Радіо «Накипіло» керівниця Північно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова розповіла про новий погляд на пам’ятання про Другу світову, відмову від совєцького трактування, пошук нових сенсів і важливість збереження пам’яті. 
Докладніше — у записі етеру на Радіо «Накипіло».

Бережіть у своїх містах і селах імена тих, хто виборював перемогу над нацизмом
Цього року восьмого травня в Україні вперше відзначають День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Відповідні зміни підтримала Верховна Рада 29 травня 2023 року. У ранковому етері Радіо «Накипіло» керівниця Північно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова розповіла про новий погляд на пам’ятання про Другу світову, відмову від совєцького трактування, пошук нових сенсів і важливість збереження пам’яті.

Як пояснюють історики УІНП, День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні — це нагадування, що Друга світова розпочалася через домовленості двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного в Німеччині й комуністичного в ссср, а також через мовчазне небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. 

Злочини двох тоталітарних режимів
У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими скоїли на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, унаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних утрат.

Розмови про те, що варто відмовлятися від парадигми тріумфу переможців над переможеними, почали звучати в Україні ще за президентства Віктора Ющенка. У 2005–2010 роках як політики, так і громадськість уперше заговорили, що потрібно шукати консенсус, шляхи примирення всередині країни, серед українців у питанні ставлення до Другої світової війни.

У цей період на Харківщині постав музей, який ми сьогодні називаємо «Висота маршала І.С. Конєва». Це національний музей, експозиція якого покликана переглянути модель пам’яті про Другу світову війну, сформованої за совєцьких часів. Власне, цей новий погляд на пам’ятання про Другу світову передбачав історію остарбайтерів, полонених і військовополонених.

Мак як символ пам’яті про Другу світову війну
Тоді в головах навіть далеких від історії Другої світової війни українців міцно вкоренились образи, сформовані совєцькими фільмами. Попри початок суспільної дискусії у 2005–2010 роках, з приходом до влади Віктора Януковича із 2010 року дев’яте травня знову набуло совєцького забарвлення. Тільки після Революції гідності 2014 року в суспільстві остаточно змінилося ставлення до святкування так званого Дня Перемоги.

«Тоді суспільству потрібно було запропонувати альтернативу георгіївської стрічки й загалом феєрверків, шашликів, пісень і танців на кістках. Уже тоді народилася ідея маку пам’яті, яка знайшла позитивний відгук серед українців», — розповіла Марія Тахтаулова.

Ключову роль у зміні символів узяв на себе Український інститут національної пам’яті, який, власне, і запропонував образ маку пам’яті. Із часом цей символ став використовувати широкий загал. Без утручання та примусу в українських школах почали проводити майстер-класи з виготовлення маків, а пересічні українці — оздоблювати свій одяг червоними квітками, ідучи на врочистості цього дня.

Відмова від парадів і феєрверків — нова практика вшанувань
Крім заміни символіки, в Україні почала кардинально змінюватися практика вшанувань. Зокрема, на державному рівні відмовилися від парадів і феєрверків. Урочистості стали схожими на ті, які цього дня відбуваються в Європі. До восьмого травня почали ставитися шанобливо, а на заходах зазвучала класична музика.

«У цій парадигмі ми рухалися до сьогоднішнього моменту, коли нарешті вже минулого року перейшли до відзначення Дня перемоги саме восьмого травня, так само як це відбувається в усіх країнах Європи й інших країнах, які були частиною антигітлерівської коаліції», — пояснила керівниця Північно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті. 

Міт про Велику Вітчизняну війну
Міт совєцької пропаганди про Другу світову війну побудували тільки довкола перемоги й певної романтизації самої війни. Поразки замовчували. Совєцька пропаганда не говорила про те, як швидко окупували Україну й Білорусь та як німці майже дісталися Москви. 

«Я вважаю, що пам’ять про Другу світову війну має бути пам’яттю саме про ту війну й тих переможців над нацизмом, а також про жертовність українців у тій війні», — переконана історикиня. 

Меморіальні простори Другої світової війни захищено державою
У багатьох українських селах і містечках зберігаються поховання совєцьких воїнів, які є пам’ятками історії місцевого значення. Ці меморіальні простори перебувають під охороною держави. Українці неоднозначно реагують на будь-які зміни, що стосуються поховань. 

Історикиня заспокоїла, що українське законодавство не передбачає ніякого демонтажу чи знищення цих меморіальних просторів. Зміни, внесені на законодавчому рівні, стосуються тільки погодження меморіалів. Зокрема, заміни дат: замість 1941–1945 років потрібно вказати 1939–1945 роки; заміни мови: написи мають бути українською; а також заміни великих орденів: ці відзнаки мають бути в тих людей, яким їх вручали.

Місцева влада часом виявляє непотрібну ініціативу
«Бувають випадки, коли місцева влада виявляє такий ентузіазм, може, часом зайвий. Але загалом ми обстоюємо те, що пам’ять про Другу світову війну та внесок українців у перемогу над нацизмом потрібно зберегти», — зазначила пані Марія.

Представниця УІНП наголосила на важливості збереження пам’яті про місцевих воїнів, які брали участь у Другій світовій війні, а згодом іменами яких називали вулиці, провулки чи площі. Інша річ, на думку експертки, коли йдеться про маршала Жукова, який ніколи не мав жодного стосунку до певного села чи міста в Україні, — це елемент совєцької пропаганди, якій немає місця в сучасній Україні.